Українські Анекдоти

Цицьки першими, немов щури з потопаючого корабля, втікають з тіла, яке посадили на строгу дієту. Здавалося, що ще тиждень тому, весело і невимушено, вони теліпалися собі десь під підборіддям, а інколи, зухвалі, навіть підскакували вверх і намагалися ляснути тебе по тім же підборідді, коли ти, зціпивши зуби, скакала другу годину поспіль зі скаканкою. А тепер - степ широкий, полонини... За цицьками тіло також полишають щоки. Пухкі пампухи, за які так приємно іноді вщипнути, теж не пасуть задніх і доволі швидко перетворюються в дві Маріанські западини. Очі теж чомусь вирішують, що вони занадто круглі і занадто повні, тому, не гаючи часу, перетворюються в дві щілинки, які через декілька днів теж зникають з обличчя аби залишити більше місця темним синцям. До друзів згодом приєднується дупа. Спершу поволі, а потім, доволі інтенсивно, вона починає здуватися, немов повітряна куля після польоту, і на її місці, замість приємних пругких округлень, залишаються два висячі лантухи покриті целюлітом. І лише живіт! Живіт! Живіт! Через присутність якого ти розпочала всю цю тарантелу, ці брудні танці на склі, цей виснажливий марафон гімнастики; через присутність якого ти викинула улюблений пломбір з морозильної камери - він присутній! Паскудна скотиняка тримається героєм і завжди залишається вірним собі! І тому живіт продовжує невимушено трястись немов ґаларетка, поміж випуклими ребрами і псувати загальну картину. Правда, інколи він починає здивовано озиратися навколо себе, незадоволено морщитись сотнями складок і волати щосили: - Агов, а де всі поділися?! - Друзі, де вии?! - Я вас не бачуууу!! - Я вас не чуууююю! - Агіііййй!