Українські Анекдоти

Їде гуцул на машині, на повній швидкості. Дивиться – Даїшник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зоб’ю. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку горілки, каже: – Похороніт, вуйку, бо оно самоє на дорогу скочило, я не виноватий. – Та чом же не похоронити, сине, похороню. Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже: – Слава Йсу. Дід обертається: – Слава навіки! – А шо, діду, закопалисьте того? – Тадь закопав… – Та як закопали, кідь оно туй лежит? – Йой, синку, забувим майже. Старий я. Зараз закоплю. Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу: – шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть! І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно, тільки на цвинтарі лампа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже: – Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє? Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили: – ТА ТЫ КУРВО ВЛЯГНЕШСЯ ВЖЕ НИСЬ ЧИ НЄТ???!!!