Українські Анекдоти

Один з моїх улюблених спогадів дитинства пов'язаний з магазином одягу для чоловіків. Ним володіли два Партнери, які, за чутками, змогли відправити в коледж вісьмох дітей завдяки тому, що прикидалися глухими. Винахідлива витівка галантерейників незрівнянна своєю простотою і спритністю, будучи заслуженим покаранням обивателям за їх жадібність. Ось як це працювало. Один партнер обслуговував клієнта, звеличуючи вишуканість вовни і крою того чи іншого костюма. Природно, клієнт запитував: - Скільки це коштує? - Що? - питав "продавець", прикладаючи долоню до вуха. - Скільки-це-коштує? - підвищивши голос, запитував клієнт. - А? - Почім костюм? - уже кричав клієнт. - А, так ви про ціну! Я запитаю шефа. Після цього "продавець" обертався, і кричав в інший кінець торгового залу: - Скільки коштує чудовий темно-синій двобортний костюм? "Господар" кричав у відповідь: - Двісті доларів. "Глухий" продавець говорить клієнту: - Шеф сказав-сто доларів. Чи потрібно пояснювати, з якою швидкістю багато людей, і молоді і літні, викладали свої сто доларів і поспішали, сповнені радості, покинути магазин?