Українські Анекдоти

Дзвінок, Путін знімає слухавку. - Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова. Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо. - Харашо Міша, ето действительно важная новость. А большая у вас армия? - Ну, зара… Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім. - Должен сказать тебе, Миша, что у меня в армие 100 тисяч людей, каторие только ждут маево приказа. - Холєра, я зара вам віддзвоню. За якийсь час… - Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано. До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи. - Должен сказать тебе, Миша, что со времени нашего последнего разгавора я увеличил армию до 200 тисяч человек. - Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную. За якийсь час… - Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни. - Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали? - Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч в’язнів.